Прощання із Захисником України, Героєм – Владиславом Олійником
Бувають дні, коли здається, що свідомість уже не зможе сприйняти увесь потік негативної інформації, в якій ми усі живемо. І нерви, як натягнута струна, розірвуться, а простір заполонить нелюдський крик, який рветься з горла, зведеного судомами болю, горя і відчаю…
Скільки ще будемо ридати, ховаючи дітей, вбитих ворожими ракетами і снарядами? Скільки молодих життів ще покладуть на полі бою за Україну наші мужні воїни-захисники, яким жити і жити? Коли захлинеться у власній крові проклята вража сила, яка прийшла на нашу землю убивати, грабувати, гвалтувати?
Сьогодні Згурівська громада, жителі Усівського старостинського округу попрощалися зі своїм земляком, Захисником, воїном, Героєм – Владиславом Борисовичем ОЛІЙНИКОМ, який мужньо та відважно захищав українську землю від рашистської орди…
З великим тягарем в душі ми сприймаємо непоправну втрату справжнього патріота, який до останнього подиху був відданий Україні. Білим янголам злетіла душа українського воїна до Світлого Небесного Війська…
У липні минулого року Владислав став на захист Батьківщини, своєї сім’ї, кожного з нас. Проходив службу на посаді командира мінометного підрозділу. Вірний присязі, Захисник з честю і до останнього подиху виконував військовий обов’язок. Під час відсічі збройної агресії, російської армії, поблизу населеного пункту Новомиколаївка на Донеччині. Він так хотів жити, будував плани… А потім почалася війна.
Сльози, квіти, слова співчуття і підтримки. Тягнувся людський потік до труни з тілом Героя віддати останню шану тому, хто понад усе любив Україну, хто віддав за її свободу своє життя, навіки залишившись 24-річним юнаком. Війна жорстоко вириває з наших сердець найкращих, залишаючи невимовний біль та порожнечу.
Важке прощання, залпи військового салюту... Ще одна могила під Державним прапором на теренах Згурівщини, ще одна болюча втрата, яка незагоєною раною залишиться в нашому серці… Ось так війна рушить життя людей, такою ціною українці дають відсіч окупантам, так торується наш шлях до мирного завтра. Наш черговий день – це чиїсь біль, втрата і жевріння, бо то не життя, після смерті рідних. Серце крається, що молодий, енергійний хлопець покидає цей світ і йде у далеку дорогу.
Сьогодні ми маємо стояти на колінах перед нашими захисниками, які не шкодують свого життя заради того, аби ми тут, могли жити, виховувати дітей.
Ми боремось за нашу волю і доводимо, що вона у нас є і буде завжди. Ми переможемо клятого ворога. Бо українці найкращий народ, якому все під силу, мужністю і незламністю якого сьогодні захоплюється увесь світ.
Низький уклін і вічна пам’ять, Владиславу!
Слава нашим славним ЗСУ! Слава Україні!
