Дифтерія: в чому небезпека і як захистити себе?
Дифтерія — це гостре інфекційне захворювання з повітряно-крапельним механізмом передачі, що характеризується місцевим фібринозним запаленням (переважно слизових оболонок ротоглотки) та явищами загальної інтоксикації з переважним ураженням серцево-судинної та нервової систем, нирок.
Причини дифтерії
Збудником є дифтерійна паличка (коринебактерія), яка виробляє екзотоксин, стійка до дії різних чинників, у зовнішньому середовищі може зберігатися до 15 діб; кип’ятіння знищує палички через 1 хвилину. Токсин, який виділяє паличка, в зовнішньому середовищі нестійкий, швидко гине під час нагрівання (+60 °С та вище), а також внаслідок дії прямих сонячних променів. Інкубаційний період захворювання — від 3 до 10 днів.
Джерело інфекції — хвора людина чи носій Corynebacterium diphtheriae, які виділяють токсигенні штами збудника.
Бактерієносійство Corynebacterium diphtheriae є окремим типом інфекційного процесу і буває:
- реконвалесцентне (у осіб, що перехворіли на дифтерію);
- у здорових осіб (у яких на момент огляду клінічні симптоми були відсутні).
За тривалістю бактерієносійство Corynebacterium diphtheriae поділяють на:
- короткочасне — збудник виділяється до 2 тижнів;
- середньої тривалості — від 2 тижнів до 1 місяця;
- затяжне — більше 1 місяця;
- хронічне — від 6 місяців до кількох років.
Шляхи передачі інфекції
Дифтерія передається найчастіше повітряно-крапельним шляхом, факторами передавання також можуть бути предмети побуту (посуд, іграшки). Коли дифтерійна бактерія потрапляє у дихальну систему, вона виробляє токсин, який блокує синтез білка в клітинах, у результаті чого виникають тяжкі функціональні та структурні зміни, інколи несумісні з життям. Захворювання проявляється у вигляді ангіни, коли у горлі утворюються плівки, що можуть ускладнювати дихання та ковтання.
Симптоми дифтерії
Інкубаційний період дифтерії становить 2–10 днів.
Клінічна картина захворювання залежить від локалізації патологічного процесу, його поширеності, ступеня токсикозу та/чи обтурації дихальних шляхів, наявності та характеру ускладнень, супутніх захворювань та приєднання вторинних інфекцій.
Захворювання на дифтерію може мати такі прояви:
- біль у горлі;
- підвищена температура, лихоманка;
- набряк слизової оболонки ротоглотки;
- наліт на мигдалинах сірого кольору, осиплість голосу;
- набряк шиї;
- збільшення шийних, підщелепних лімфатичних вузлів.
Ускладнення
Дифтерійний токсин також може потрапити у кров. До дії токсину чутливі майже всі органи, але найбільш вразливими є серце, нирки, наднирники, нервова система. Внаслідок дії токсину порушується синтез білка клітинами, що призводить до гибелі клітини.
Ускладнення від дифтерії можуть включати:
- блокування дихальних шляхів;
- інфекційно-токсичний шок;
- пошкодження серцевого м’язу (міокардит);
- ураження нервової системи;
- нефрозонефрит;
- легеневу інфекцію (дихальну недостатність або пневмонію).
Профілактика дифтерії
Єдиний спосіб захиститися від дифтерії і запобігти розвитку небезпечних ускладнень — вакцинація дітей згідно з Календарем профілактичних щеплень.
Вакцинація, як і перенесене захворювання, вже через 1–1,5 років не гарантує захисту від інфікування та захворювання, але у правильно щеплених недуга матиме набагато легший перебіг, ніж у тих, хто не має щеплень. Тому так важливо вчасно здійснювати як вакцинацію, так і ревакцинацію.
Вакцинація дітей
Вакцинація від дифтерії та правцю здійснюється у: 2 місяці (перше щеплення), 4 місяці (друге щеплення), 6 місяців (третє щеплення). Ревакцинація - у 18 місяців, 6 та 16 років. Якщо порушено Календар профілактичних щеплень – обов’язково потрібно звернутися до сімейного лікаря/педіатра для консультації щодо подальшої вакцинації.
Вакцинація дорослих
Першу планову ревакцинацію дорослих за віком, які раніше були щеплені, проводять АДП-М у віці 26 років з подальшою плановою ревакцинацією кожні 10 років.
Метою щеплення є створення антитоксичного імунітету проти дифтерії (правця), наявність якого практично ліквідує небезпеку розвитку важких форм дифтерії та допомагає зменшити захворюваність.
